Размещение рекламы

Госпредпринимательства в указанных письмах предоставил разъяснения относительно размещения рекламы.

Выводы госоргана следующие:

1. Когда на фасаде дома (помещения), которое занимает субъект хозяйствования, размещена вывеска с его названием, а именно: информацией о производителе товара и/или товаре в местах реализации товара, не содержащей призывов к приобретению товара или предоставлению услуги либо другой информации, предназначенной сформировать или поддержать осведомленность потребителей рекламы и их интерес относительно таких лица или товара, такая информация не является рекламой и ее размещение не требует получения разрешения на размещение объекта внешней рекламы. Аналогичный вывод Госпредпринимательства сделал и в письмах от 28.12.2006 г. № 9522 и от 13.11.2006 г. № 8137.

2. В случае размещения субъектом хозяйствования рекламы на транспорте, при условиях соблюдения им соответствующих положений Закона Украины "О рекламе", требований безопасности и правил дорожного движения, запрещается требовать от владельцев транспортных средств получения разрешений, согласований, других документов относительно размещения рекламы. Размещение рекламы на транспорте согласовывается только с владельцами объектов транспорта или уполномоченными ими органами (лицами). При согласовании размещения рекламы на транспорте вмешательство в форму и содержание рекламы запрещается.

Отметим, что в другом своем письме на "авто-рекламную" тему (от 30.03.2007 г. № 2287) Госпредпринимательства отметил, что, по его мнению, изображение на тенте авто торговой марки с телефонами и адресом производителя продукции является рекламой, поскольку такая информация формирует и поддерживает осведомленность потребителей рекламы и их интерес относительно товара.

3. В случае когда с субъектом хозяйствования, который желает разместить рекламу на рекламных средствах, находящихся на земельном участке, заключен договор об аренде земельного участка или другой гражданско-правовой договор, предусматривающий плату за земельный участок, такой субъект хозяйствования уплачивает арендную плату. При этом органы местной власти до установления платы за временное пользование местом расположения рекламных средств не имеют права требовать от рекламодателей уплачивать земельный налог, поскольку необходимость платы за землю регулируется Земельным кодексом и Законом Украины "О плате за землю", которыми не предусмотрена необходимость уплаты земельного налога арендаторами. Плата за временное пользование местом расположения рекламных средств не является налогом или сбором (обязательным платежом) в понимании Закона Украины "О системе налогообложения". Следовательно, по мнению Госпредпринимательства, в этом случае не могут возникать ситуации относительно двойного налого-обложения.

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

ЛИСТ

від 07.06.2007 р. N 4089

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув звернення щодо необхідності отримання дозволу на розміщення вивіски як об'єкта зовнішньої реклами та в межах компетенції повідомляє таке.

Засади рекламної діяльності в Україні, регулювання відносин, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами, встановлено Законом України «Про рекламу».

Статтею 1 Закону України «Про рекламу» визначено, що реклама - це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

При цьому частиною сьомою статті 8 згаданого Закону встановлено, що розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, не вважається рекламою.

Підпунктом 1.2 пункту 1 Порядку розміщення об'єктів зовнішньої реклами у м. Києві (далі - Порядок розміщення), затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 02.12.2002 р. N 2159 (зареєстрованим у Київському міському управлінні юстиції 19.12.2002 р. за N 92/475), визначено поняття інформаційна вивіска - інформація (вивіска) про особу на фасаді біля входу (в'їзду) або про її продукцію у вітрині споруди, де ця особа займає приміщення. При цьому під вивіскою розуміється елемент оформлення фасаду, що містить інформацію про зареєстроване найменування особи, включаючи герби, емблеми, знаки для товарів та послуг.

Згідно з підпунктом 3.7 пункту 3 Порядку, якщо розміщення інформаційної вивіски на будівлі (споруді) не передбачено проектною документацією цієї будівлі (споруди), погодженою та затвердженою у встановленому порядку, то її розміщення здійснюється на підставі паспорта інформаційної вивіски, який погоджується з Головним управлінням містобудування та архітектури, реєструється та видається робочим органом.

Враховуючи викладене, на думку Держпідприємництва України, у випадку, коли на фасаді будинку (приміщення), яке займає суб'єкт господарювання, розміщено вивіску з його назвою, а саме: інформацією про виробника товару та/або товар у місцях реалізації даного товару, яка не містить закликів до придбання товару чи надання послуги або іншої інформації, що призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару, така інформація не є рекламою і її розміщення не потребує одержання дозволу на розміщення об'єкта зовнішньої реклами.

Заступник Голови С. Іголкін

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

ЛИСТ

від 02.08.2007 р. N 5669

Держпідприємництва розглянув звернення та в межах компетенції повідомляє таке.

Засади рекламної діяльності в Україні, регулювання відносин, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами, встановлено Законом України «Про рекламу».

Статтею 1 Закону України «Про рекламу» визначено, що реклама - це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Реклама на транспорті - це реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену.

Згідно з положеннями ст. 18 цього Закону, яка встановлює відносини, пов'язані з розміщенням реклами на транспорті, встановлено, що розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об'єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами). При погодженні розміщення реклами на транспорті втручання у форму та зміст реклами забороняється.

За умови розміщення реклами на транспорті з дотриманням вимог безпеки і правил дорожнього руху забороняється вимагати від власників транспортних засобів отримання дозволів, погоджень, інших документів щодо розміщення реклами.

Враховуючи наведене вище, на думку Держпідприємництва України, у разі розміщення суб'єктом господарювання реклами на транспорті, за умов дотримання ним відповідних положень Закону України «Про рекламу», одержувати дозвіл на розміщення такої реклами не потрібно.

Заступник Голови С. Іголкін

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

ЛИСТ

від 02.08.2007 р. N 5692

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув лист щодо справляння плати за розміщення об'єкта зовнішньої реклами на земельній ділянці та повідомляє таке.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Стягнення плати за видачу дозволів забороняється.

Пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 р. N 2067 (далі - Правила), встановлено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки шириною 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.

Згідно з пунктом 2 Правил під місцем розташування рекламного засобу розуміють площу зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою).

Слід зазначити, що земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі - Кодекс) та іншими нормативно-правовими актами з питань земельних відносин.

Об'єктами плати за землю згідно зі ст. 5 Закону України «Про плату за землю» є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до глави 15 Кодексу виділяються такі форми права: користування земельною ділянкою як право постійного користування земельною ділянкою та право оренди земельної ділянки.

Під правом постійного користування земельною ділянкою згідно зі ст. 92 Кодексу розуміють право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Під правом оренди земельної ділянки (орендою землі) згідно зі ст. 93 Кодексу та ст. 1 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон) розуміють засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та іншими законами України і договором оренди землі (ст. 6 Закону).

Однією з істотних умов договору оренди відповідно до ст. 15 Закону є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею Закону, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Типовий договір оренди землі затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. N 220.

Звертаємо увагу, що у Законі та Типовому договорі оренди землі не передбачено необхідності сплати земельного податку орендарями.

Частиною третьою ст. 125 Кодексу встановлено, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Документами, що посвідчують право на земельну ділянку, згідно з частиною першою ст. 126 Кодексу є державний акт (право власності і право постійного користування) і договір оренди (право оренди).

Отже, у випадку коли у суб'єкта господарювання є державний акт на земельну ділянку, то такий суб'єкт зобов'язаний сплачувати земельний податок. А у разі коли із суб'єктом господарювання укладено договір про оренду земельної ділянки або інший цивільно-правовий договір, який передбачає плату за земельну ділянку, такий суб'єкт господарювання сплачує орендну плату.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» плату за землю (земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності) віднесено до загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів).

У свою чергу, плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів відповідно до зазначеного Закону не є податком або збором (обов'язковим платежем) у розумінні цього Закону.

Отже, на думку Держпідприємництва, у цьому випадку не може виникати ситуації щодо подвійного оподаткування.

Крім того, органами місцевої влади до встановлення плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів не може бути включена плата за землю, оскільки необхідність плати за землю регулюється Кодексом та Законом України «Про плату за землю».

Водночас слід зазначити, що роз'яснення Держпідприємництва не є нормативно-правовим актом і носить рекомендаційний характер.

В. о. Голови К. Ващенко

Источник: «ГлавБух» № 61 (540) ноябрь 2007г.

Коллеги, если Вам понравился наш материал, поделитесь им в своих сетях и нажмите пожалуйста кнопку Фейсбук мне нравиться ! Заранее Спасибо!