Умови перевезення паливно-мастильних матеріалів

Аудитори ТОВ «Аудиторська фірма «Главбух» консультують:

Які існують умови перевезення в тарах та баках техніки? Штрафи на порушення? Які необхідні дозволи для юридичних осіб?

ВІДПОВІДЬ
Бензин моторний і дизельне паливо згідно Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» є небезпечними вантажами. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин;
небезпечні речовини - речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті рідини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби;
Згідно Переліку (Наказ № 1430 від 25.11.2008 р. про внесення змін і доповнень до Наказу Мінтрансу про правила перевезення небезпечних вантажів № 644 від 21.11.2000 р. з змінами і доповненнями) небезпечних вантажів їм (бензин і ДП) присвоєні відповідно номери ООН 1203 і 1202. При цьому бензин характеризується середнім ступенем небезпеки при перевезенні, а дизельне паливо – низьким.
Правила дорожнього перевезення небезпечних вантажів (далі – Правила) і Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (далі – ДОПНВ) передбачає ряд звільнень, пов’язаних з перевезенням даних небезпечних вантажів.
Вимоги Правил і ДОПНВ не поширюються на паливо, що міститься в паливних баках транспортного засобу, яке здійснює транспортну операцію, і призначене для забезпечення тяги або для функціонування будь - якого обладнання транспортного засобу. Також без дотримання вимог Правил і ДОПНВ бензин і дизельне паливо можуть перевозитись в переносних ємкостях, які розміщені в комбінованій тарі, в кількості не більше відповідно 1 і 5 літрів на одну транспортну одиницю.
Якщо кількість бензину перевищує 1 літру і не більше 333 літри, або кількість дизельного палива перевищує 5 літрів і не більше 1000 літрів при перевезеннях в переносних ємкостях, то повинні бути виконані наступні вимоги:
для перевезення повинна використовуватись тара об’ємом до 450 літрів, яка допущена до перевезення небезпечних вантажів;
на кожну тару повинен бути нанесений № ООН, і знак небезпеки № 3;
тара повинна бути закріплена в транспортному засобі таким чином, щоб виключалось будь - яке значне її зміщення при перевезенні;
не дозволяється перевозити в транспортному засобі, який завантажений бензином або дизельним паливом, упаковки з небезпечними вантажами, що марковані оранжевими знаками небезпеки (знаки небезпеки № 1, 1.4 (крім знака небезпеки № 1.4, на якому вказана буква «S»), 1.5 і 1.6);
при перевезенні (якщо тільки вантаж не є особистим майном власника транспортного засобу) повинен бути транспортний документ, в якому, крім інших обов’язкових відомостей, для бензину і дизельного палива повинен бути відповідний запис: UN 1203, бензин моторний, 3, II, «небезпечний для навколишнього середовища» і UN 1202, паливо дизельне, 3, III, «небезпечний для навколишнього середовища».
При перевезеннях бензину моторного (в кількості більше 333 л) і дизельного палива (в кількості більше 1000 л), вимагається:
наявність на транспортній одиниці ДОПНВ - свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, і свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів (в цистернах об’ємом більше 1000 літрів) та заявки на перевезення форми 20 ОПП;
позначати транспортний засіб інформаційними таблицями небезпечного вантажу і знаками - табло небезпеки;
укомплектовувати транспортний засіб додатковим обладнанням і засобами пожежогасіння.

Пунктом 1.7 Правил передбачені спрощені вимоги щодо перевезення небезпечних вантажів у кількостях, що не перевищують максимальних загальних кількостей, зазначених у додатку 1 до Правил:

для бензину моторного – 333 л (номінальна місткість судини у літрах);
для дизельного палива – 1000 л (номінальна місткість судини у літрах).
При визначенні максимальної кількості не враховуються небезпечні вантажі, звільнені від дії правил іншими звільненнями бензин і дизельне паливо в переносних ємкостях у кількості не більше 60 л.
Враховуючи вищевикладене, при перевезенні бензину моторного (у кількості не більше 333 л) та дизельного палива (у кількості не більше 1000 л) не вимагається:
наявність на транспортній одиниці погодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу, ДОПІГ-свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, та свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення деяких небезпечних вантажів;
позначати транспортний засіб інформаційними таблицями небезпечного вантажу та знаками-табло небезпеки;
укомплектовувати транспортний засіб додатковим обладнанням та засобами пожежогасіння, крім одного вогнегасника, ємністю не менше 2 кг сухого порошку.
Таким чином, без отримання погодження маршруту дорожнього перевезення небезпечних вантажів із Державтоінспекцією МВС України можна перевозити:
бензину моторного 333 л плюс 60 л у переносних ємностях.
дизельного палива 1000 л плюс 60 л у переносних ємностях.

З наведеного слідує, що перевезення Вами ДП у загальній кількості 1000 л у встановлених ємкостях і 60 л у переносних каністрах, не потребує виконання ліцензійних умов перевізником для такого перевезення ДП.

Стосовно контролю виконання вимог Правил перевезення небезпечних вантажів.
Згідно до Ст. 16 Закону України від 06.04.2000 № 1644-III «Про перевезення небезпечних вантажів» :
До компетенції Національної поліції у сфері дорожнього перевезення небезпечних вантажів належить:
здійснення контролю за безпекою дорожнього руху під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів, додержанням законодавства у зазначеній сфері;
розроблення і видача в установленому порядку погоджень маршрутів руху транспортних засобів під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів.
На підставі статті 20. Закону України, Верховна Рада України, від 06.04.2000 № 1644-III,
«Про перевезення небезпечних вантажів» Документи на перевезення небезпечних вантажів:
Перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.

Згідно до статті 25. Закону України від 06.04.2000 № 1644-III «Про перевезення небезпечних вантажів» - Відповідальність у сфері перевезення небезпечних вантажів:
За порушення законодавства про перевезення небезпечних вантажів юридичні та фізичні особи несуть відповідальність згідно з законом.
У відповідності до статті 132-1. Кодексу України про адмінпорушення - Порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами:
«Порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами —
тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (510 грн.) і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян — суб’єктів господарської діяльності — у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (680 грн.)».

Стосовно виконання вимог Закону України від 19.12.95 р. №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» при зберіганні ДП на власній території для власних потреб:
З урахуванням вимог ст. 15 Закону України від 19.12.95 р. №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та положень пп. 14.1.6 ст. 14 ПК України, платники податків не зобовʼязані отримувати ліцензії на право зберігання пального, якщо таке пальне зберігається у паливних баках транспортних засобів та каністрах (з урахуванням обʼємів, встановлених пп. 14.1.6 ПК України).

Ст. 14.1.6. ПКУ акцизний склад - це:
а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;
б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом:
а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;
б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб'єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;
в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб'єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;
ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару;

Про що також стосовно зберігання у баках власної техніки було зроблено роз”яснення 16.08.2019 р. органами ДФСУ на порталі sfs.gov.ua

Щодо вимог законодавства з ліцензування місць зберігання пального
16.08.2019 - Пресслужба Державної фіскальної служби України
Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» внесено зміни до Податкового кодексу України (далі – Кодекс) та Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі – Закон №481), зокрема запроваджено ліцензування видів господарської діяльності з виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним.
Відповідно до ст. 1 Закону №481 місце зберігання пального визначено як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування. Зберігання пального – діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.
Порядок видачі, призупинення, анулювання ліцензій на право зберігання пального встановлено ст. 15 Закону №481. Зокрема, передбачено, що зберігання пального здійснюється суб’єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії. Суб’єкти господарювання отримують ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального.
Ліцензія на право зберігання пального або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 20 календарних днів з дня одержання зазначених у Законі №481 документів. Суб’єкти господарювання можуть подати документи для отримання ліцензії на право зберігання пального на адресу Головних управлінь ДФС в областях та м. Києві за місцем розташування місць зберігання пального.
Законом №481 встановлена річна плата за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.
Для отримання ліцензії на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об’єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт вводу в експлуатацію об’єкта або акт готовності об’єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об’єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об’єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової торгівлі пальним або зберігання пального;
дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Копії таких документів не подаються у разі їх наявності у відкритих державних реєстрах, якщо реквізити таких документів та назви відповідних реєстрів зазначено в заяві на видачу ліцензії на право оптової торгівлі пальним або на зберігання пального.
Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник.
У разі якщо зазначені документи видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник, такий заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об’єкта.
Тимчасово, до 1 січня 2022 року, суб'єкти господарювання можуть отримувати ліцензію на право виробництва пального, право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального на відповідне місце здійснення такої діяльності без подання акта вводу в експлуатацію об'єкта або акта готовності об'єкта до експлуатації, або сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інших документів, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо об'єктів, необхідних для здійснення відповідної діяльності, за умови подання копій документів, що підтверджують право власності на такі об'єкти нерухомого майна, виданих у встановленому законодавством порядку
до 1 січня 2014 року.
Відповідно до ст. 15 Закону №481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
суб'єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Суб'єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального, місцях роздрібної торгівлі пальним або місцях оптової торгівлі пальним на які отримані відповідні ліцензії.
Тобто у разі здійснення суб’єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користуванні, йому необхідно буде отримувати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків, передбачених Законом №481, коли така ліцензія не отримується.
До суб'єктів господарювання не застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу, передбачена статтею 17 Закону № 481 у разі зберігання пального до 31 грудня 2019 року без наявності відповідної ліцензії.
Зберігання пального в паливних баках транспортних засобів/технічному обладнанні/пристроях не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального, оскільки дані резервуари не являються нерухомим майном та не мають чіткої прив’язки до місця (території) згідно з Законом №481.